Місцеві називають своє місто маленьким Львовом. А той своєю чергою хтось іменує маленьким Віднем (або Парижем). Тобто маємо хоч і дещо наївний, однак виразний європоцентризм.

1. Неформальна столиця Гуцульщини

Культурне життя Коломиї, як на райцентр із населенням 70 тис. осіб, більш ніж жваве. Академічний драмтеатр імені Івана Озаркевича дає «Сватання на Гончарівці» і ще кілька вистав. У Будинку культури залізничників виступає комедійний дует «Дикі гуцули» – жанрова відповідь усіляким телевізійним петросянам. Бачиться, що на Гуцульщині полюбляють єдиноборства: у Коломиї навесні відбуваються змагання з карате, боксу й тхеквандо.

Цивілізований вигляд мають і якісно обслуговують відвідувачів піцерія, бургерна, національний фастфуд «Хвалена хата» й ресторан «Верховина», над яким майорить червоно-чорний прапор.

Споруджена 1877 року ратуша, церкви й сецесійні будівлі Коломиї нагадують про близькість Європи. А про патріотизм місцевих жителів свідчить не тільки багата на боротьбу за незалежність історія, а й сучасний пам’ятник Тарасові Шевченку (він, щоправда, на Гуцульщині ніколи не бував), як і оголошення неподалік про Всеукраїнську прощу до Канева на 22 травня. З малим бізнесом у Коломиї справи трохи кращі, ніж загалом у країні: на 10 тис. жителів міста припадає 108 малих підприємств (тоді як по Україні в середньому 85).

Цікавий зразок поєднання європейської та національної практик – мережа місцевих бутиків «Вишивка». А ось дещо абсолютно своє, традиційне: у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття науковець Богдан Петричук напередодні Великодня провів майстер-клас із зав’язування жіночих хусток.

2. Край дисидентів

Їх тут найбільше на душу населення. І це якщо брати до уваги не лише Україну, а й увесь колишній СРСР. На Коломийщині та в прилеглих селах живуть люди, які воювали в лавах УПА (Мирослав Симчич), були пов’язані з оунівським підпіллям (Ігор Кичак), зазнали переслідувань із боку радянської влади як релігійні діячі (греко-католицький священик о. Зиновій Карась). Мешкають тут і ті, хто намагався створити в СРСР альтернативну політичну партію (Богдан Ґерманюк, Мирон Площак), і учасники збройної антирадянської молодіжної організації Галичини (Дмитро Гриньків, Микола Мотрюк, Роман Чупрей та інші).

Коломийщина – один із регіонів, що найдовше збройно опиралися більшовицький владі, сприймаючи її як чужу, окупаційну. Із цього приводу є жарт, що комуністи навіть хотіли запровадити спецпотяг «Коломия – Колима». Мабуть, такі настрої йдуть іще від опришків: як відомо, з Коломийщини родом був Олекса Довбуш. А також від січового-стрілецького руху. Варто згадати також, що в цьому місті кілька місяців сидів у австро-угорській в’язниці Іван Франко.

3. Радянська топоніміка відсутня

Комфортно ходити чистими (кожен квартал має новий пластиковий контейнер для сміття) й затишними вулицями Івана Мазепи, Симона Петлюри, Степана Бандери, Євгена Коновальця, Йосипа Сліпого, В’ячеслава Чорновола, Андрєя Сахарова й Героїв УПА… А всілякі Маркси, Ворошилови, Клари Цеткін та інші подібні релікти комуністичної ідеології зникли з карти Коломиї ще в 1990-х.

Хоч і є меморіал воїнам-афганцям, однак його тут трактують дещо відмінно від інших регіонів. В’язень сумління, колишній вояк УПА Ігор Кичак вважає: «Війна СРСР в Афганістані була колоніальною, злочинною. Наші «афганці», озброєні нашими ж таки ворогами, слухали накази російською мовою і гинули під червоним прапором не за Україну. Їм належиться наш жаль і співчуття».

4. Єдиний у світіМузей «Писанка»

Музей писанкарства – архітектурна несподіванка на проспекті Чорновола у вигляді триповерхового розмальованого будинку-яйця. Створили оригінальний об’єкт за проектом прикарпатського зодчого Ігоря Шумана. Модерна форма (з ухилом у конструктивізм) і традиційний зміст експозиції поєднуються, втім, без суперечностей. Коломийські науковці зібрали понад 12 тис. писанок із різних регіонів не тільки України, а й світу. В експозиції є великодні яйця з Алжиру, Канади, США, Франції, Шри-Ланки, Єгипту і, звісно ж, сусідніх Польщі й Росії, а також Ізраїлю.

5. Звідси пішли коломийки

Коротенькі співомовки, традиційний жанр фольк-музики, які виконують також до танцю. Вже сама назва чітко вказує на місце їх народження. Тематично коломийки бувають різні: побутові, соціальні, сатиричні. В сувенірному магазині на проспекті Чорновола та в Музеї «Писанка» можна придбати ліцензійну автентику: коломийки на CD та DVD (записані, щоправда, у Вінниці).

6. Центр килимарства

Напередодні проголошення Незалежності на об’єднанні «Гуцульщина» виготовляли бли­зько 70% усіх виробів декоративного ткацтва в Україні: килимів на підлогу й на стіни, хідників, накидок на сидіння автомобілів тощо. Крім того, в гуцульських хатах працювали кустарні верстати.

Варто сказати, що існують десятки малюнків килима, та й досі серед найпопулярніших – візерунок «гуцул». Проте, коли відкрилися кордони СРСР, радянські за менеджментом килимові фабрики в Коломиї та Косові, не витримавши конкуренції з турками й китайцями, зупинили свою роботу.

Наприкінці ХХ століття художник Михайло Білас зібрав колекцію килимів та ліжників, понад 300 одиниць, яка нині зберігається в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття в Коломиї. Директор цього закладу Ярослава Ткачук вважає, що завізні килимові вироби, синтетичні й низьковартісні, не йдуть у жодне порівняння з нашими.

Тут-таки, в музеї, напередодні цьогорічного Великодня відкрилася виставка робіт студентів відділення образотворчого мистецтва та художньої праці Коломийського педагогічного коледжу. Близько 90 молодіжних робіт виконані у різних техніках.

Отже, є надія, що гуцульське килимарство не занепаде остаточно під тиском конкурентів із Піднебесної.

7. Гуцульські «Колумби»

Із Коломиєю пов’язане ім’я відомого письменника Леопольда фон Захер-Мазоха. Чимало західноєвропейських поціновувачів називали його Колумбом Сходу. Чому?

До нього про гуцульський край у Європі чули хіба лише географи. Цей письменник народився у Львові 1836 року, няня-русинка Ґандзя співала йому українські колискові й коломийки. Прозаїк неодноразово виїжджав у Коломию та в Карпати, і згодом написав твори, герої яких діють саме в Галичині. Згадаймо насамперед його українські новели «Дон Жуан з Коломиї» та «Місячна ніч».

Неподалік ратуші можна побачити меморіальну дошку іншому колумбові, родом уже із самого міста, – Іванові Богдану. Коломияни впевнені, що першим українцем, який потрапив за Атлантичний океан, був саме він. Вважають, що їхній краянин приплив до Нового Світу в жовтні 1608 року на кораблі «Марія і Маргарита» у змішаному екіпажі з англійців, голландців та поляків, і прибили на згадку про свого земляка меморіальну дошку.

Коломийки

Я калину гну в долину,

а калина вгору,

Коли ж я ся, мій миленький,

з тобов наговорю.

* * *

Гей, якби я була знала,

що прийде Михайло,

Я би була кучерики

зачесала файно.

* * *

Моя хатка при дорозі,

моя хатка крайня,

Мене, мамко, хлопці люблять,

бо я таки файна.

* * *

А я гаю не рубаю

Через ту ліщину,

А я вдома не ночую

Через ту дівчину.